“Ми стали волонтерами на інформаційному фронті”: історія незламної редакторки «Черкаського краю» Тетяни Калиновської
Фото: Національна спілка журналістів України
У перші дні повномасштабного вторгнення, коли країна здригалася від вибухів, а журналістика опинялася під загрозою, редакція газети «Черкаський край» не зупинилася ні на день. Її очільниця Тетяна Калиновська згуртувала команду й продовжила роботу — у чорно-білому форматі, без звичного фінансування, але з великою вірою у силу слова.
«Ми вирішили, що видаватимемо «Черкаський край» чорно-білим до самої перемоги», — розповідає редакторка.
Газета вийшла у новій реальності: скорочений обсяг, мінімум ресурсів, повна адаптація до воєнного стану. Усі матеріали проходять перевірку військовою адміністрацією, а журналісти працюють як волонтери — без зарплат, часто в тилу або на передовій.
Папір як пам’ять: чому газета залишається важливою
«Вони виходять уже не одне століття. І житимуть ще сто років після нас», — впевнена Калиновська.
У час цифрових стрічок друковане слово — це не просто носій інформації, а культурний код. Газету читають на фронті. Захисники тримають її, щоб знати, що в рідному місті все під контролем. Пишуть листи. Дякують.
Три фронти Калиновської
Вона — редакторка видання, відповідальна за зміст і якість журналістських матеріалів. Окрім цього, очолює Черкаську обласну організацію Національної спілки журналістів України, захищаючи інтереси колег і розвиваючи професійну спільноту в регіоні. Третій фронт — правозахисний: вона координує допомогу журналістам, які опинилися в складних життєвих або професійних обставинах. Усі ці напрями об’єднані спільною метою — утвердженням сили слова, як інструменту правди, підтримки і спротиву.
«Ми стали волонтерами на інформаційному фронті. Це теж лінія оборони — слово має захищати так само, як і зброя».
Підтримка журналістики як місії
Попри брак ресурсів і надзвичайні умови, Калиновська продовжує розвивати цифрові платформи: запустила сайт, активізувала соцмережі. Але друковане слово залишається її особистим фронтом. Вона переконана: журналістика має жити, говорити, пам’ятати — навіть під обстрілами.
Авторка — Альбіна Солдатенко